Розвиток київських електромереж до Першої світової війни
19.04.2010 16:50
Продовження статті «Перші кроки з використання електрики для освітлення Києва».
На початку 90-х років проблема електричного освітлення міста, не дивлячись на введення першої центральної електростанції, залишалася невирішеною. У 1891 році товариство «Савицький і Страус» побудувало нову електростанцію на Хрещатику. Її потужність складала біля 150 к.с. (110,3 кВт). В кінці 1892 року була розширена станція на Театральній площі. Там додатково встановили два парові казани системи Нейера, парові машини, дві динамомашини по 80 к.с. (58,8 кВт) і дві — по 25 к.с. (14,9 кВт). У 1893 році потужність центральної електричної станції зросла до 300 к.с. (220,6 кВт). Товариство «Савицький і Страус» не мало конкурентів, тому ціни на освітлення були встановлені вище, ніж в Петербурзі та Москві. У київських газетах з’явилися статті про те, що тарифи для суспільства — це дань, якою обкладає міських обивателів купка акціонерів. Спорудження електричних станцій постійного струму не вирішило проблему освітлення міста із-за обмеженості радіусу дії постійного струму низької напруги (біля 1,5 км). Бажаючи закріпити свої позиції в місті та збільшити прибутки, товариство «Савицький і Страус» підготувало проект спорудження електричної станції змінного струму високої напруги.
Дизель-генератор 300 к.с. (220,6 кВт)
У грудні 1898 року була введена в експлуатацію нова центральна електрична станція трифазного змінного струму. Вона знаходилася в кам’яній будівлі (в даний час на місці електростанції розташовується лабораторія інституту електродинаміки) на Андріївській вулиці. На електростанції були встановлені генератори трифазного змінного струму напругою 2,2 кВ. Підземним кабелем висока напруга передавалася в трансформаторні кіоски, де перетворювалася в напругу 190/110 В.Спочатку станція була обладнана двома водотрубними казанами системи «Бабкок і Вількокс», двома вертикальними паровими машинами заводу «Шихау» потужністю по 600 к.с. (441,3 кВт) кожна і двома генераторами трифазного струму потужністю по 400 кВт кожен. Одна з парових машин, окрім генератора змінного струму, обслуговувала динамомашину постійного струму потужністю 400 кВт і напругою 550 В (для живлення трамваю). У 1902 році товариство «Уніон» придбало концесію на забезпечення Києва електричною енергією строком на 40 років. Майже одразу концесійний договір був переданий «Київському електричному товариству». Випущені пізніше акції на 4 млн. крб. в основному придбало товариство електричних підприємств в Берліні, якому належали і акції товариства «Уніон». «Київське електричне товариство» почало свою діяльність у вересні 1902 року з купівлі трьох електростанцій в товариства «Савицький і Страус». Таким чином до його обслуговування перейшло 8100 абонентів із загальним навантаженням 2286 кВт. З трьох київських електричних станцій дві (на Театральній та Думській площах) були ліквідовані, а центральна станція на Андріївській вулиці була реконструйована і значно розширена. «Київське електричне товариство» забезпечило собі збут енергії для промислових цілей, уклавши договір на продаж електричної енергії з товариством київського трамваю.
Наприкінці 90-х років були побудовані всі трамвайні лінії Києва, згідно контракту 1889 року. У 1905 році був побудований електричний підйомник на Михайлівську гору (тепер фунікулер ім. Іванова), відкритий рух електричного трамваю в дачне селище Пуща-водиця. У 1904 році власники київського трамваю продали свої акції групі бельгійських банків і приватних капіталістів, які в січні 1905 року в Брюсселі створили «Анонімне бельгійське товариство трамвая в Києві». З 1902 року всі київські електричні підприємства, а з 1905 року київський електричний трамвай перейшли у власність іноземних акціонерних компаній. Почався новий період їх діяльності. «Київське електричне товариство» ввело пільговий тариф для відпускання енергії для технічних потреб, продавало двигуни у кредит або видавало їх напрокат підприємцям.
У 1905 році «Київське електричне товариство» продавало електричну енергію 222 підприємствам, з них 40 механічним заводам і майстерням, 29 друкарням, 16 тютюновим і гільзовим фабрикам. Розвиток промисловості міста зумовив збільшення потужності центральної станції. У 1906 році на центральній електричній станції Києва був змонтований новий турбогенератор фірми «Броун — Бовері», потужністю 1500 кВт; у 1909 році — другий, потужністю 1500 кВт; у наступному році — третій, потужністю 3600 кВт; у 1913 році — четвертий, найпотужніший — 4400 кВт. Установлення економайзера в 1912 році, і різні нововведення в системі топок і парового господарства поліпшили економічні показники станції. Витрата умовного палива в 1914 році досягла 1150 г/кВт/г (в той час як у 1904 році він складав 1700 г/кВт/г). За ці роки зросли підземна і повітряна мережі, збільшилося трансформаторне господарство. Потужність центральної електростанції в 1913 році складала 16275 кВт. Окрім центральної електричної станції, в 1913 році в Києві працювали три великі трамвайні станції, що належали товариству київської міської залізниці: Александровська, Пущеводицька та Лук’янівська. Потужність всіх електростанцій Києва на початку Першої світової війни складала більш ніж 20 тис. кВт.
У 1907 році у Києві відбувся IV Всеросійський електротехнічний з’їзд, організований електротехнічним відділом Російського технічного суспільства (РТС). З’їзди РТС були трибуною, з якої російські вчені і інженери виступали за розвиток вітчизняної електротехніки і передачу електропостачання управлінням міст. За наполяганням всеросійських електротехнічних з’їздів уряд зобов’язав іноземні фірми і концесійні підприємства мати у складі технічного персоналу певну кількість російських фахівців. Завдяки цьому в «Київському електричному товаристві» почали працювати інженери А. А. Тирмос, П. Д. Кравцов, Р. М. Городецький. Згодом вони багато зробили для розвитку енергетики Києва. У 1912 році Київська дума постановила через три роки викупити електричні і трамвайні підприємства міста. Вироблення електричної енергії швидко зростало, не дивлячись на перевантаженість мережі, до неї підключалися нові споживачі. Під час Першої світової війни Київ став тиловим містом першої лінії. Постачання фронту зумовило приплив вантажів, збільшення перевезень викликало підвищення комерційної і промислової діяльності міста. Вироблення електричної енергії в 1915 році досягло 28,6 млн. кВт/г, а в 1916 сягнуло 36,1 млн. кВт/г.
При роботі над статтею використовувалися наступні джерела: газети 1872 -1880 років та відомості товариства електричного освітлення; сайт компанії Київенерго; А. М. Панів «Київська енергетична система».
