Розвиток енергетики південного регіону України у 20-30 роках минулого століття
15.07.2010 00:06
Після закінчення Першої світової війни, Громадянської війни та розрухи часів «воєнного комунізму» економіка Радянського Союзу була у занепаді. Єдиний вихід з ситуації нова влада вбачала у запуску процесу індустріалізації країни, а територія півдня України була обрана як одна з найбільших площадок для реалізації цього плану. Але будівництво промислових підприємств було б неможливим без розвитку сировинної бази, якою і повинна була стати електроенергія. Тому було прийнято рішення по будівництву наймасштабнішого проекту тих часів — Дніпровської гідроелектростанції. Це сьогодні ДніпроГЕС, як об’єкт енергетики, не сприймається серйозно. Чого коштує її потужність 650 МВт у порівнянні, наприклад, з потужністю 18,200 МВт китайської ГЕС під назвою «Три ущелини», яка, правда, ще лише будується. Проте в 20-ті роки минулого століття ці цифри сприймалися по-іншому. Пізніше, на основі енергетики ДніпроГЕСу, був побудований промисловий комплекс Запоріжжя, включаючи такі енергоємні виробництва, як Запорізький алюмінієвий завод, завод Дніпроспецсталь та багато інших.
Технічні характеристики
До складу гідровузла входять: будівля машинного залу ГЕС-1 завдовжки 236 м і шириною 56 м, розташована на правом березі, в якому розміщено 9 радіально-осьових гідроагрегатів, чотири французьких і п’ять гідроагрегатів РО45-В-545 з потужністю турбін 73,6 МВт і частотою обертання турбін 83,3 об/хв вітчизняного виробництва; 1 генератор власних потреб потужністю 2,6 МВт з частотою обертання 428 об/хв; 5-ти поверхова будівля головного щита управління; щитова стінка ГЕС-1 завдовжки 216 м, водозливна криволінійна гребля завдовжки по гребеню 760 м, машинний зал ГЕС-2, а також глуха гребля завдовжки по гребеню 251 м. Судноплавні споруди на лівому березі включають аванпорт у верхньому б’єфі, трикамерний шлюз і низовий підхідний канал. ГЕС автоматизована, обладнана телекеруванням, телевимірюванням і телесигналізацією основного устаткування. Напірний фронт загальною довжиною 1200 м утворює Дніпровське водосховище. Будівля машинного залу, фанерована рожевим вірменським туфом, є пам’ятником архітектури.
Ідея будівництва ГЕС на дніпровських порогах з’явилася ще на початку 20-го століття. Перший проект їх затоплення був створений ще в 1905 році інженерами Р. О. Графтіо і С. П. Максимовим. Цей проект передбачав будівництво на ділянці від Дніпропетровська до сучасного Запоріжжя три ГЕС загальною потужністю до 90 MВт. Тоді цей проект не був здійснений, але вже 10 серпня 1921 року, тобто ще до затвердження 9-м З’їздом Рад термінів реалізації плану ГОЕЛРО, було прийнято постанову СНК «про звільнення земель, що підлягають затопленню при будівництві гідроелектростанції біля міста Александровськ (Запоріжжя)». Землі під затоплення звільнялися відповідно до проекту, створеного І. Р. Александровим, за завданням на проектування, що було видане 5 березня 1921 року. Проект був високо оцінений, в ньому використовувався досвід будівництва і експлуатації таких ГЕС, як «Куінстон» на Ніагарі (Queenston Chippawa power station) і «Ла-Габель» на річці Св. Лаврентія. Проте в умовах 1922 роки негайно приступити до втілення в життя цього проекту було неможливо. Промисловість Радянського Союзу не виробляла енергоагрегатів необхідної потужності, а економічна ізоляція держави ще не була повністю подолана. Переговори про прийнятні умови постачання устаткування затягувалися. Проте економічна криза, що насувалася, допомогла вирішити проблему з постачанням устаткування — американці запропонували повний цикл будівництва ГЕС, аж до здачі її замовникові. Втім керівництво держави прийняло компромісне рішення — будівництво вели вітчизняні фахівці, але під спостереженням американських консультантів. ДніпроГЕС був одним з головних об’єктів плану ГОЕЛРО. Комісію з будівництва очолив Л. Д. Троцький, і саме він стояв на чолі початкового виконання проекту. Будівництво ГЕС почалося в 1927 році, для цього було створено підприємство «Дніпробуд». Якість будівництва і монтажу устаткування забезпечили американські фахівці. Заливала бетон робоча сила, звезена в запорізькі бараки з усього СРСР. 8 березня 1927 року перші будівельники прибули до Запоріжжя, а через тиждень на правобережній скелі Кохання (зараз там розташований машинний зал ГЕС) з’явилося червоне полотнище з написом «Днепрострой начат!». На правому березі була побудована громадська їдальня, розрахована на вісім тисяч обідів у день. Устаткування для їдальні купили у Німеччині. До 1928 року побудували п’ять селищ для будівельників на правому березі Дніпра і одне на лівому. Адже, якщо в листопаді 1927 року на будівництві працювали 13 тисяч чоловік, то в жовтні 1931 року вже 43 тисячі, а в 1932 році 63 тисячі будівельників.
Під час будівництва потік бетону на греблю ДніпроГЕСу інколи нагадував лавину — про це захоплено говорили очевидці — американські консультанти Дніпробуду. Поїзд з бетоном відходив від бетонного заводу кожні 5–7 хвилин. Він складався з двох-трьох платформ, і на кожній знаходилося зазвичай по 12 цебер. Повний круг, від заводу до місця робіт і назад, поїзд здійснював за час від 35 хвилин до 1 години. Якщо відбувалася затримка і «вік» бетону був більше години, то він викидався як непридатний. Такі були жорсткі вимоги до якості і міцності матеріалу, з якого будувався символ індустріалізації СРСР. У 1930 компанія General Electric поставила п’ять генераторів для ДніпроГЕСу. Перший агрегат був запущений в 1932 році. На придбання турбін пішли гроші, виручені від продажу за кордон не лише художніх цінностей Ермітажу, але і зерна, у тому числі посівного фонду. Правда в терміни, записані у плані ГОЕЛРО (10, максимум 15 років), ДніпроГЕС не уклався: лише у 1939 році станція вийшла на проектну потужність 560 МВт.
Турбіни з жіночими іменами
У 1941 році при відступі Червоної армії ДніпроГЕС довелося підірвати. Вибух привів до утворення гігантської хвилі, яка змила тисячі людей, що переправлялися через Дніпро на лівий берег. Рішення про відновлення Дніпровської гідроелектростанції було прийняте на початку 1944 року. Спершу належало розчистити завали, маса яких складала чверть мільйона тонн роздробленого бетону, але вже 7 липня 1944 року в зруйновану греблю був укладений перший кубометр бетону. Черговою датою народження електростанції стало 3 березня 1947 року, коли був запущений перший гідроагрегат потужністю 72 МВт. Наприкінці 80-х років планувалося провести капітальний ремонт електростанції, проте доки проект погоджували, СРСР припинив своє існування. Довелося відкласти модернізацію ГЕС до кращих часів. Такі настали лише в 1997 році, але лише частково. Від колишніх масштабів модернізації довелося відмовитися, обмежившись економічнішим варіантом: замінили лише турбіни, трансформатори залишилися старі, генератори теж. Цього разу для ДніпроГЕСу купили французькі турбіни, при цьому запозичивши у французьких інженерів, що здійснювали монтаж, звичай називати агрегати жіночими іменами. Отже, сьогодні на ДніпроГЕСі працюють «Надія», «Людмила», «Вікторія» і реконструйована турбіна «Валентина».
При написанні статті були використані матеріали:
Хмельницький Д. С. "Загадки Днепрогесу"
Хто висаджував Днепрогес
